Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2016 року Справа № 922/6392/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Прокопанич Г.К.

суддів Грека Б.М.

Палія В.В.

за участю представників:

Позивача: Кошліченка В.С., дов. від 11.01.2016 № б/н;

Відповідача: Лютої В.А., дов. від 11.11.2015 № б/н;

розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Мікол" на рішення господарського суду Харківської області від 08.02.2016 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 22.03.2016

у справі № 922/6392/15 господарського суду Харківської області

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Мікол"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Індастріал Білдінг Груп"

про стягнення 942 145,66 грн.,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2015 товариство з обмеженою відповідальністю "Мікол" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Індастріал Білдінг Груп", просило стягнути з відповідача безпідставно набуті кошти у розмірі 902 258,60 грн. та 39 887,06 грн. боргу (а.с. 4-5).

Позовні вимоги в частині стягнення 902 258,60 грн. мотивовано посиланням на приписи ст. 1212 ЦК України, а в частині стягнення 39 887,06 грн. мотивовано неналежним виконанням відповідачем договору підряду від 19.10.2011 № 1-191011.

У відзиві на позов та доповненнях до нього товариство з обмеженою відповідальністю "Індастріал Білдінг Груп" просило відмовити у задоволенні позову у зв'язку, зокрема, зі спливом позовної давності (а.с. 96-99, 121-123).

Рішенням господарського суду Харківської області від 08.02.2016 (суддя Лавренюк Т.А.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 22.03.2016 (головуючий Сіверін В.І., судді Терещенко О.І., Ільїн О.В.) (а.с. 218-226) у задоволенні заявлених вимог відмовлено, саме за позовною давністю (а.с. 181-186).

Не погодившись з прийнятими судовими актами, товариство з обмеженою відповідальністю "Мікол" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, просило оскаржені судові рішення скасувати та прийняти нове про задоволення позову, посилаючись на порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. ст. 257, 264, 530, 849, 1212 ЦК України, ст. ст. 43, 77, 99 ГПК України (а.с. 235-239).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 19.05.2016 касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Мікол" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 31.05.2016 (а.с. 234).

У відзиві на касаційну скаргу товариство з обмеженою відповідальністю "Індастріал Білдінг Груп" заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про законність та обґрунтованість прийнятих судових рішень і просить залишити їх без змін, а скаргу - без задоволення (а.с. 245-251).

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду скарги.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, вислухавши представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 19.10.2011 між товариством з обмеженою відповідальністю "Мікол" (генпідрядник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Індастріал Білдінг Груп" (підрядник) було укладено договір підряду № 1-191011, відповідно до умов якого підрядник зобов'язався виконати роботи з улаштування благоустрою аеродромно-диспетчерської вишки в аеропорту м. Харкова (об'єкта) згідно з договірною ціною, що узгоджена сторонами та є невід'ємною частиною договору (додаток № 1 та додаток № 1А), а генпідрядник зобов'язався прийняти та оплатити виконані роботи у повному обсязі (а.с. 18-21).

Згідно з п. 3.1 договору остаточна договірна ціна узгоджується сторонами після отримання генпідрядником всього обсягу проектно-кошторисної документації та визначається у додатках № 1 та № 1А до договору, але у будь-якому випадку відповідно до актів виконаних робіт з урахуванням фактично виконаних робіт субпідрядником згідно довідок форми КБ-2в та КБ-3. Склад та обсяги робіт визначаються у кошторисній документації. Попередня договірна ціна становить 2 413 521,60 грн. та складається з договірної ціни на благоустрій об'єкту - додаток №1 (1 899 400,80 грн.), договірної ціни на влаштування огорожі об'єкту - додаток № 1А (514 120,80 грн.).

Відповідно до п. 4.1 договору розрахунки за ним здійснюються: 30% від загальної ціни договору, визначеної у п. 3.1 договору, у вигляді попередньої оплати протягом десяти банківських днів з моменту підписання договору; 60% від суми акта приймання-передачі виконаних робіт (за формою КБ-2в), підписаного та скріпленого печатками сторін, протягом п'яти банківських днів з моменту підписання сторонами актів приймання-передачі виконаних робіт (за формою КБ-2в).

Пунктом 4.2 договору передбачено, що генпідрядник щомісяця здійснює проміжні платежі підряднику за виконані роботи на підставі актів приймання виконаних робіт (форма КБ-2в) і довідки про вартість виконаних робіт (довідка форми КБ-3), виконаних у програмного комплексі ІВК у повному обсязі.

Згідно з п. 4.3 договору платежі проводяться за фактично виконані об'єми робіт на підставі підписаних уповноваженими представниками сторін актів приймання виконаних робіт (форма КБ-2в та довідка форми КБ-3) в розмірі не більше 95% від договірної ціни з урахуванням сплаченого авансу.

Відповідно до п. 4.4 договору остаточний розрахунок у розмірі не менше 5% від договірної ціни сплачується протягом 20 робочих днів від дати вводу об'єкта в експлуатацію на підставі рахунка-фактури, оформленого належним чином.

Пунктом 4.5 договору передбачено, що вартість наданих послуг генпідряду між генпідрядником та підрядником становить 5%. Оплата послуг генпідряду здійснюється шляхом утримання кошів у розмірі 5% від розміру щомісячних поточних платежів, виходячи з вартості робіт, підтверджених довідкою про вартість виконання підрядних робіт форми КБ-3.

Відповідно до п. 10.1 договору він діє до 31.06.2012.

У п. 11.4.3, 11.4.4 сторони визначили обставини, за яких генпідрядник і підрядник можуть призупинити роботи і розірвати договір.

Судами також встановлено, що додатковою угодою від 27.06.2012 № 1 сторони змінили п. 3.1 договору підряду від 19.10.2011 № 1-191011 і дійшли згоди про те, що договірна ціна становить 2 800 416,20 грн.; підрядник бере на себе зобов'язання виконати усі роботи протягом 30 календарних днів з моменту підписання даної додаткової угоди, з урахуванням нових обсягів, що не враховані у календарному графіку робіт (а.с. 36).

Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що на виконання умов п. 4.2 договору сторонами були підписані акти приймання-передачі виконаних робіт форми КБ-2в від 31.05.2012 (а.с. 37-38, 42-43), від 31.07.2012 (а.с. 47-48, 51-52) на суму 179 110,20 грн. та на суму 618 631,20 грн. і, відповідно, довідки про вартість виконаних будівельних робіт за V квартал 2012 (а.с. 55) в сумі 179 110,20 грн., строк оплати 15 робочих днів та за VII квартал 2012 (а.с. 56) в сумі618 631,20 грн., строк оплати 15 робочих днів.

Відмовляючи у позові в частині стягнення суми 39 887,06 грн., суди попередніх інстанцій послались на пропуск позивачем строку давності.

Разом з тим, відповідно до абз. 3 п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 "Про судове рішення у цивільній справі" встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Дослідивши договір, укладений між сторонами, суди встановили, що право на стягнення зазначених коштів виникло у позивача на підставі п. 4.5 вищезазначеної угоди.

Однак, зазначений пункт договору передбачає право позивача на утримання коштів, а не право на їх вимогу, на що суди попередніх інстанцій уваги не звернули та не надали належної оцінки доказам у справі, а саме, умовам договору, що є порушенням приписів ст. 43 ГПК України.

Відповідно до ч. 4 ст. 612 ЦК України прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Згідно з ч. 1 ст. 613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.

Отже, відмовляючи у позові в частині стягнення 39 887,06 грн. на підставі ст. 267 ЦК України суди не дослідили чи є позов, насамперед, обгрунтованим, оскільки у разі необгрунтованості позову відмовляти слід саме з цих підстав.

Також застосувавши в частині стягнення суми 902 258,60 грн. положення про позовну давність та посилаючись на практику Верховного Суду України про неможливість застосування до спірних правовідносин ст. 1212 ЦК України, суди не звернули увагу на наявність постанови Верховного Суду України від 14.10.2014 у справі № 917/2572/13 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Альфатекс" до публічного акціонерного товариства "АвтоКрАЗ" про стягнення суми, в якій Верховний Суд України звернув увагу на необхідність розмежування підстав отримання коштів, у тому числі у разі їх перерахування понад визначену договором суму.

Отже, враховуючи встановлені судами факти перерахування коштів поза межами строку дії договору та понад вартості виконаних за договором робіт, передчасним є висновок судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для застосування ст. 1212 ЦК України у певній частині заявленої до стягнення суми 902 258,60 грн.

На думку колегії, судам слід було дослідити та чітко встановити наявність чи відсутність надлишково перерахованих сум та періоди їх перерахування; надати оцінку діям відповідача по поверненню надлишково сплачених коштів 10.12.2012, одночасно оцінивши доводи позивача щодо строку дії договору та наявності підстав для застосування ст. 264 ЦК України.

Крім того, суди не дослідили виконання сторонами умов п. 4.4 договору та не встановили як дату, так і безпосередньо факт вводу об'єкта в експлуатацію, що також унеможливлює визначити вартість виконаних робіт за договором.

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Хаджинастасиу проти Греції" національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого, дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію; у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Отже, порушивши та неправильно застосувавши норми процесуального та матеріального права, не з'ясувавши повно і всебічно обставин та не дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків та прийняли необгрунтовані рішення, які підлягають скасуванню.

Згідно з ч. 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Пунктом 11 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 № 11 "Про деякі питання практики застосування розділу XII1 Господарського процесуального кодексу України" передбачено, що, відповідно до частини першої статті 47 ГПК України судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а частиною першою статті 43 названого Кодексу передбачено всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Недодержання судом першої або апеляційної інстанції цих норм процесуального права, якщо воно унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду справи, також є підставою для скасування судового рішення з передачею справи на новий розгляд до відповідного суду (пункт 3 частини першої статті 1119 ГПК України), оскільки касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Оскільки оскаржені судові акти прийняті з порушенням норм процесуального та матеріального права, як рішення місцевого господарського суду, так і постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і, в залежності від установлених обставин, вирішити спір у відповідності з нормами матеріального і процесуального права, що підлягають застосуванню до наявних правовідносин.

Керуючись ст.ст. 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Мікол" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 08.02.2016 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 22.03.2016 у справі № 922/6392/15 скасувати.

Справу № 922/6392/15 передати на новий розгляд до господарського суду Харківської області в іншому складі суду.

Головуючий суддя Г.К. Прокопанич

Судді: Б.М. Грек

В.В. Палій